СВІТОВИЙ ТЕАТР І ЛІТЕРАТУРА: програма
факультативного курсу для учнів 10 (11) класу
Укладач: Теодорович Валентина Григорівна, учитель
зарубіжної літератури Васильківської
загальноосвітньої школи І-ІІІ
ступенів № 9 Васильківської
міської ради
Рецензенти:
Клименко Ж.В., доктор
педагогічних наук, професор кафедри методики викладання російської мови та зарубіжної
літератури Інституту іноземної філології НПУ імені М.П. Драгоманова.
Химера Н.В., методист
навчально-методичного кабінету української мови та літератури, світової
літератури КНЗ КОР «Київський обласний інститут післядипломної освіти
педагогічних кадрів».
Пояснювальна
записка
У Концепції літературної освіти 11-річної
загальноосвітньої школи відзначається, що «одним
із важливих напрямків української освіти є гуманітарний, який забезпечує
духовний розвиток учнів. Серед навчальних дисциплін гуманітарного циклу особливе
значення має література як мистецтво слова і спосіб формування загальної
культури людини, її моральних орієнтацій і цінностей. Зарубіжна література є
одним із навчальних предметів, що прилучає школярів до загальнолюдських
цінностей, виховує толерантне ставлення до різних народів, народностей, рас,
культур. У сучасній школі посилюється увага до викладання курсів, які сприяють
формуванню в учнів естетичних смаків, розвитку образного мислення, формування
світогляду, любові до краси. Цьому відповідають найкращі зразки світового
мистецтва, шедеври світової культури». [1, с. 1]
На заняттях факультативу учням
пропонується ознайомитися з театральною культурою багатьох народів світу,
наголошується, що кожна країна, кожен народ зробив гідний внесок у скарбницю
світового театрального мистецтва та загальний фонд художньої культури людства.
Метою
факультативного курсу
«Світовий театр і література» є вивчення історії розвитку світового
театрального мистецтва як складової частини культури світу та використання
набутих знань в житті.
Завдання факультативного
курсу:
·
доповнення і поглиблення знань школярів з
курсу «Зарубіжна література», усвідомлення впливу та ролі відомих світових
письменників, поетів на розвиток театрального мистецтва різних країн;
·
розширення поняття про зв'язок літературного
процесу з іншими видами мистецтва;
·
формування духовності, високої
морально-естетичної культури, задоволення духовних потреб особистості;
·
виховання естетичного смаку, почуття
прекрасного, дбайливого ставлення до культурних цінностей інших народів,
виховання толерантності;
·
розвиток творчих здібностей учнів;
·
формування вміння бачити й цінувати на фоні
світового культурного процесу досягнення рідного мистецтва, усвідомлювати його
національну своєрідність і здобутки та внесок у розвиток світової літератури;
·
ознайомлення з різними театральними
професіями: актор, сценарист, режисер, художник-постановник тощо.
Методи
та прийоми роботи: бесіда, розповідь, метод дослідження, рольова гра, екскурсії у театри,
дискусія, демонстрація фото і відеофільмів, складання сценаріїв свят, керування
драматичним гуртком школярів, зустрічі з акторами, робітниками театру.
Програма факультативного курсу розрахована 35 годин на
навчальний рік (одна година на тиждень) для учнів 10 або 11 класу (за вбором вчителя і учнів).
Історія створення театру – це
історія оригінальних пошуків драматургів всіх епох. Есхіл, Софокл, Аристофан,
пізніше В. Шекспір з його неперевершеними трагедіями, король комедії Ж.Б.
Мольєр внесли безцінний вклад у розвиток жанру трагедії і комедії.
До змісту курсу входить вивчення
біографій багатьох літературних діячів різних епох, їх творчих доробків. Мова йде
про акторську, режисерську, драматургічну діяльність, які вдосконалювали існуючі
художні жанри, створювали нові.
Драматичному мистецтву ХV–XІХ
століть належить провідна роль у зародженні «нової драми». Пошуки драматургії
ХХ століття позначилися тим, що на театральному обрії засвітилися зорі – імена
драматургів Б.Шоу, Г.Ібсена, А.Чехова, М.Метерлінка, Б.Брехта, Е.Йонеско,
режисерів К.Станіславського і В.Немировича-Данченка, В.Мейєрхольда, Л.Курбаса,
Г.Юри, А.Бучми.
Співдружність театру із зарубіжною літературою,
інтеграція з нею сприяє кращому і повноцінному засвоєнню курсу факультативу.
Вивчення курсу поглиблює знання учнів із зарубіжної літератури.
У факультативному курсі передбачено
вивчення та поглиблення знань з теорії літератури: (трагедія, комедія, драма,
символістська драма, інтелектуальна драма, пов’язана з екзистенціалізмом,
футуристичний театр, «театр абсурду» тощо), теорія акторської майстерності на
прикладі драматургії новаторів (Г.Ібсена, А.Чехова, Б.Шоу, Б.Брехта).
Теми, які запропоновані в курсі факультативу,
ґрунтуються на знаннях із зарубіжної літератури та всесвітньої історії: розвиток
театру Давньої Греції, Риму, «Золотої доби» римської культури, Середньовіччя,
Відродження, Просвітництва і до театру ХХ–ХХІ століття.
У програмі розкривається розвиток
українського національного театру як складової частини розвитку світового театрального
мистецтва: це перші театральні вистави «Малоросійського шкільного театру»
Києво-Могилянської академії, народні вертепи, а також сучасне театральне
мистецтво.
По закінченню курсу
факультативу учні повинні
з н а т и:
· біографічні дані митців, їх зв’язок з театром,
що дає можливість побачити драматурга з іншого боку як режисера, актора,
організатора – директора театру;
· основні досягнення людства у живописі, музиці,
види живопису і музичного мистецтва;
· своєрідність розвитку театру у Давній Греції,
Китаї, Японії, Італії, Англії, Франції, Росії, України, його будову, особливості
вистав;
· вплив театру на громадське життя, виховний
характер, роль держави в організації вистав;
в м і т и:
· виконувати постановку п’єс, досліджувати вимоги
до гри акторів; оцінювати особливості виконання ролей різними акторами;
·
знаходити
необхідну літературу з теорії та історії театру, готувати виступи, доповіді,
повідомлення з різних питань.
Плануючи заняття, треба передбачити відвідування театральних
вистав, зустрічі з акторами, перегляд записів вистав, читання, інсценування
уривків п’єс, які до вподоби учням.
«Література,
театр мають виховувати, а не учити, тим більш – не повчати! Ставити запитання,
а не давати готові відповіді на усі випадки життя. А ще точніше – давати
поживок для розуму, спонукати його до самостійної роботи.
Театр
покликаний будити думку, примусити людину замислитися над власним життям, не
підсовувати готові рецепти. Вчити людину мати свій погляд на світ». [12, с. 28] Ежен Йонеско.
Історія театру – це історія людської душі, бо світовий
театр завжди звертався до людини. Одні вистави викликали жах і співчуття, інші
– радість, захоплення, спокій душі. Історія театру – це парад блискучих
людських здібностей, виняткових талантів, історія людського творчого дару. Не
любити театр неможливо. І прищеплювати цю любов дітям – одне з основних завдань
цього курсу.
Програма факультативу призначена для учнів 10 або 11
класу. Має на меті поглибити знання учнями теорії й історії розвитку світового
театру.
Може бути використана вчителями зарубіжної
літератури, керівниками факультативів, гуртків та всіма, хто цікавиться
надбанням світового театрального мистецтва і літератури.
Змістова частина
35 годин на навчальний рік (одна
година на тиждень)
№
з/п
|
К-ть
годин
|
Зміст
програмового матеріалу
|
Вимоги
до рівня
підготовки
учнів
|
||
1
|
1
|
Чарівна сила мистецтва
|
|||
Види мистецтва, роль мистецтва в житті людини.
Здобутки світового музичного мистецтва,
живопису.
Театр – один з найдавніших видів мистецтва.
Історія театрального мистецтва – історія душі народу.
|
Учень
(учениця) знає про основні
досягнення людства у живописі, музиці, види живопису і музичного мистецтва,
відмінність театру від інших видів мистецтва;
вміє
охарактеризувати види
живопису, навести приклади найбільш відомих творів мистецтва, митців;
розуміє виховне значення театру, його вплив на
суспільне життя людей.
|
||||
2
|
1
|
Театральне мистецтво
Давньої Греції
|
|||
Давньогрецький театр, його будова.
Театр Діоніса в Афінах – найстаріший театр
Греції.
Практично
Створення презентації «Театр Діоніса в Афінах».
|
Учень
(учениця) знає будову
давньогрецького театру, його вплив на громадське життя, виховний характер,
роль держави в організації вистав;
усвідомлює, що давньогрецький театр започаткував
розвиток європейського;
аналізує
вистави давньогрецьких авторів.
|
||||
3
|
1
|
Народження трагедії, комедії. Трагедія, комедія – основні
жанри давньогрецького театру
|
|||
Есхіл – засновник жанру трагедії, знайомство
з його творами. Специфіка вистав за творами Есхіла (розкіш, урочисті виїзди
на колісницях, появи привидів тощо).
Батько комедії – Аристофан Еврипід, Софокл,
їх вплив на розвиток театру Греції.
Софокл – великий мораліст Еллади.
Практично
(за вибором)
Виготовлення учнями ескізів костюмів, масок
для театральних вистав.
Заочна екскурсія до Херсонесу.
|
Учень
(учениця) вміє
охарактеризувати добу античності;
розуміє
значення творчості Есхіла
для розвитку світового театру;
пояснює основні жанри давньогрецького театру;
називає основні твори поетів цього періоду, вміє читати їх;
виготовляє ескізи костюмів, масок для театральних вистав.
|
||||
4
|
1
|
Елліністичний театр, його вплив на розвиток
театрального мистецтва на сході
|
|||
Історична епоха Олександра Македонського.
Активне будівництво театрів у країні, їх
архітектура.
Поява перших професійних акторів.
Театр в Мегаполі – найбільший в Греції.
«Міми» – репертуар – невеликі сцени
побутового і пародійно-сатиричного змісту.
Менандр (343-291 р. до н.е.) – відомий
драматург елліністичного театру.
Твір Менандра «Відрізана коса».
Роль театральної культури Давньої Греції для
розвитку світового театру.
Практично
(за вибором)
Створення учнями пантоміми.
|
Учень
(учениця) знає про
зародження «нової комедії», появу перших професійних акторів, акторських товариств,
поняття «міми»;
порівнює класичну архітектуру давньогрецького театру
з будовою елліністичного;
оцінює внесок римського театру в розвиток
світового мистецтва.
|
||||
5
|
1
|
«Золота доба» римської культури
|
|||
Давньоримський театр, витоки римської драми.
Вільний грек Ливий Андронік – автор 14
трагедій, які з великим успіхом ішли на сцені. Римські драматурги: Гней Невій
(280–201 рр. до н.е.), Блавт (254 – 184 рр. до н.е.), Квінт Енній (239 –169 рр. до н.е.) – створили жанр
історичної трагедії.
Архітектура римського театру, перші постійні
театральні будови.
Малий театр Помпеї (55-52 рр. до н.е.).
Епоха імператора Августа – епоха «мімів».
Циркові видовища, гладіаторські бої.
Колізей – найбільший амфітеатр Риму: еліпс –
окружність –
Відомі драматурги: Плавт, Теренцій, Сенека.
Вплив давньоримської архітектури на
будівництво перших театрів у Європі.
Практично
Створення учнями презентації «Колізей –
найбільший амфітеатр Риму».
|
Учень
(учениця) знає про витоки
римської драми, імена римських акторів-драматургів;
пояснює значення деяких термінів (гістріони (йстер
– актор), колізей (колосс), гладіатор (лат. меч);
називає перші театри Італії, їх значення;
розуміє
вплив давньогрецької
архітектури на будівництво театрів Європи.
|
||||
6
|
1
|
Театральне мистецтво середньовіччя
|
|||
Народження першої літургічної драми - сцена трьох Марій, які прийшли
до Гробу Христа.
Місце і час виникнення театру: Флоренція,
середина 50-х років ХVІ
ст.
Існувало в Італії декілька труп професійних
акторів.
Маски, імпровізація – головні риси цього
театру. Відомі фігури (герої) комедії дель арте: Доктор, Капітан, Панталоне,
Тарталья (нотаріус, суддя). Ліричні маски закоханих.
Арлекін – всесвітньо відома маска.
Автори вистав – головні актори театру.
Відома актриса, автор Ізабелла Андреіні.
Перша друкована збірка діалогів Капітана з
Слугою (Венеція, 1607 р.).
Вплив творчості акторів комедії дель арте на
драматургію Мольєра, Гольдоні, для декадентських течій початку ХХ ст. у
Західній Європі і Росії (режисерів Мейєрхольда, Тайрова, А.Мгеброва) і інших,
які використовували традиції масок.
Практично
Читання епізодів із першої драми – сцена
трьох Марій, які прийшли до гроба Христа.
|
Учень
(учениця) знає час
виникнення літургічної драми, основні її ознаки; відомості про епоху
середньовіччя, про виникнення театру у Флоренції;
називає цикли вистав (пасхальний, різдвяний); головні
ознаки цього театру, головних героїв комедії дель арте, всесвітньо відомі
маски, принципи постановки вистав, матеріальні пам’ятники (велика кількість
рукописних варіантів зберігається у великих італійських бібліотеках);
пояснює принципи побудови;
усвідомлює значення літургічної драми для народних
мас. (Народна мова прийшла на зміну латини);
аналізує репертуар вистав;
оцінює
значення театру комедії для
розвитку цього напрямку у сучасному театральному мистецтві.
|
||||
7
|
1
|
Китайський традиційний театр ХІІ століття
|
|||
Розвиток пісенно-танцювальних форм в Танську
епоху (VІІ-ІХ ст.).
Народні форми (влаштовувалися просто неба у
великі свята). Циркові номери (акробатика і фехтування, танці з великими
макетами фігур тварин). Танцювальні спектаклі на історичні теми.
Куньшанський театр – улюблене місце
відпочинку китайської аристократії.
Висока техніка акторської гри, вокальна
майстерність акторів.
Особливий символізм китайського традиційного
театру: (гра з уявною зброєю, речами, символіка кольору: костюми жовтого
кольору носять імператори, в червоних – хоробрі, вірні міністри,
воєначальники; злі і жорстокі – у чорних кольорах, люди з дурним характером –
у блакитному одязі).
Гра акторів далека від життєвої правди.
Умовні прийоми виразності.
Психологізм східного театру.
Практично
(за вибором)
Розучування учнями традиційних рухів
китайських акторів, вміння передавати зовнішній вираз почуттів.
Створення ескізів костюмів, масок.
|
Учень
(учениця) знає своєрідність
розвитку театру у Китаї, особливості вистав;
пояснює символіку, психологізм, особливості гри
акторів, засоби зовнішнього вираження почуттів;
вміє виконувати традиційні рухи акторів, передає зовнішній вираз почуттів;
створює ескізи костюмів, масок;
порівнює
досягнення китайських
акторів з попереднім розвитком театрального мистецтва інших країн.
|
||||
8
|
1
|
Но і Кабуки.
Ногаку – найстаріший зразок
японського театру ІV – ХV століття
|
|||
Давні відомості в пам’ятках писемності 612
р. Перші вистави театру Но (ногаку) – у монастирях, будинках аристократів. В
основі театру – текст різних стилів, ритмічна проза, вірші, ораторська,
розмовно-побутова мова.
Хор складався з восьми чоловіків, грав визначальну
роль. Два основних актори.
Маска – головний засіб виразності, в театрі
біля 220 масок.
Віяло – основний сценічний реквізит, за
допомогою якого актор передає емоційні стани.
Оркестр: флейта, 2 тамбурина і
барабан.
Декорацій немає.
Герої п’єс – боги, персонажі культу,
аристократи, воїни, жінки, старці тощо.
Кабуки – театр ХVІІ – ХVІІІ
ст. – театр маріонеток (дзерурі).
Жанр – розмовна драма про сімейні проблеми,
обов’язково був розповідач, який вів оповідання. Сімейна династія акторів.
В ХІХ – ХХ ст. театр став сучасним. Гастролі
театру Кабуки
(1928 р.,1961 р. – СРСР).
Практично
Виготовлення учнями буклетів «Сучасний театр
Кабукі»
|
Учень
(учениця) знає відомості
про країну, про найстаріші театри Японії;
розповідає про виставу гигаку (зміст, героїв, мову
акторів);
розуміє естетичну теорію драматургії театру Но;
розкриває поняття «театр маріонеток»;
пояснює
естетичний принцип Кабуки
(«мистецтво знаходиться на грані між тим, що є, і тим, чого немає»).
|
||||
9
|
1
|
Вертеп – ляльковий театр
східних слов’ян
|
|||
Вертеп – малоросійський, білоруський,
великоруський ляльковий народний театр. Своєрідність цього театру, його
вистав (дозволялось показувати у святці або святі вечори – 12 днів від Різдва
до Богоявлення.)
Будова Вертепу (2 ящики – 2 відкриті сцени. Верхній ярус
зображував печеру («вертеп» – древньоруська мова), де
народився Христос. Ляльки вирізані з дерева. Янгол з крилами співав Велике
Славословіє.
Цар Ірод – головна лялька нижнього поверху,
негативне відношення до нього глядачів. Вертепи були дуже популярні,
розповсюджені в різних місцях.
Різдвяний Вертеп – хвилюючий сповнений
таємничої краси.
Відродження театру в наш час, виставки
Вертепів.
Практично
Виготовлення учнями ескізів декорацій,
макету Вертепу.
Конкурс на кращу виставу Вертепу.
|
Учень (учениця) знає значення «вертеп», будову Вертепу;
називає головних ляльок, розповідає про зміст вистав;
створює власну виставу Вертепу, ескізи декорацій, макет Вертепу;
аналізує сучасні вистави Вертепів, порівнює їх з тогочасними.
|
||||
10
|
1
|
Олімпіко (Італія)
|
|||
Олімпійський театр (1584 р.) – будова за принципами античного
театру – новий тип закритого театру.
Перша італійська трагедія «Софонісба» (1515
р.), – автор Джан-Джорджо Триссіно (1478-1550 рр.).
Вперше в Європі написана драма неримованим
віршем.
Сюжет трагедії – римська історія.
Софонісба – карфагенська царівна.
Війна між Римом і Карфагеном.
Відомий драматург Торквато Тассо (1544–1595
рр.), його трагедія жахів «Король Торісмунд».
Відкриття театру «Олімпіко» в 1585 році
п’єсою «Цар Едіп» – Софокла.
Будівля театру використовувалася для
парадних (святкових вистав).
Театр зберігся до сих пір і є пам’яткою
новоєвропейської театральної архітектури.
|
Учень
(учениця) розуміє значення
«пасторальна драма» принципи побудови театру;
знає зміст першої італійської трагедії («Софонісба»), автора (Джан-Джорджо
Триссіно, аналізує її;
усвідомлює, що відродження античного театру було
утопічним тому, що життя вимагало нових форм організації театрального мистецтва.
|
||||
11
|
1
|
Шекспір – великий драматург доби Відродження
|
|||
Шекспірівський театр – енциклопедія людських
характерів, пристрастей.
В.Шекспір – актор театру «Глобус». Швидке
загальне визнання драматургічної діяльності. Робота В.Шекспіра у театрі як
драматурга.
Практично
(за вибором)
Дискусія на тему: «Чи був такий драматург –
Шекспір?»
Вивчення учнями текстуально п’єсу
«Приборкання норовливої»
|
Учень
(учениця) знає біографічні
відомості про В.Шекспіра, його театральну діяльність як актора, драматурга;
називає п’єси В.Шекспіра, переробки, які стали
самостійними блискучими творами;
досліджує
творчість і значення
В.Шекспіра для світового театру в наші часи.
|
||||
12
|
1
|
«Глобус» – один з найстаріших театрів Англії
|
|||
Драматург і актор В.Шекспір.
Трупа «Слуги лорда Камергера». Розвиток меценатства,
звідси назви акторських труп: «Слуги лорда Адмірала», «Слуги лорда Хендсона»,
«Слуги його Високості Наслідного принца» тощо.
Театр Глобус (1599р.) – осередок культурного
життя Англії (будова театру, умовні декорації, велика роль відводилась уяві
глядача).
Акторська майстерність. Головний актор –
улюбленець глядачів – Роб Бербедж.
Шедеври В.Шекспіра на сцені театру: «Король
Лір», «Ромео і Джульєтта», «Генріх IV».
Трагедії В.Шекспіра на сучасній сцені. Екранізація творів драматурга, їх сучасність.
Практично
Відвідування вистави «Приборкання Норовливої»
на сцені театру ім. Івана Франка (м. Київ).
Написання відгуків на виставу.
|
Учень
(учениця) знає відомості
про театр «Глобус», роль В.Шекспіра у створенні цього театру, відомих
акторів-сучасників В.Шекспіра, які створювали безсмертні образи на сцені;
аналізує драматичну і акторську діяльність, розвиток театрального мистецтва в
Англії (зокрема Лондоні);
вміє висловити свою думку щодо створення образів
героїв В.Шекспіра акторами різних часів і театрів;
аналізує виставу «Приборкання Норовливої».
|
||||
13
|
1
|
Неперевершений театр Мольєра
|
|||
Мольєр (Жан Батаст Поклен) – великий комедіограф.
Король комедії, режисер, актор.
Створення театру і трупи Мольєра.
Перші літературні комедії, успіх, популярність.
Пропозиція грати у театрі Пті-Бурбона
(королівський театр у Парижі).
Театр Пале-Рояль (у палаці кардинала Ришельє).
Прем’єра героїчної комедії Мольєра «Ревнивий
принц».
Новий жанр – «комедії-балети»
(«Міщанин-шляхтич», «Удаваний хворий»).
Роль Мольєра в історії європейської комедії.
Звертання українських корифеїв театру ХІХ-ХХ
ст. до сюжетів драматурга. («Мартин Боруля» Івана Карпенка-Карого, комедія
Марка Кропивницького «Глитай або ж Павук»).
Схожість образу бичка з комедією
І.Карпенка-Карого з мольєровським Тартюфом.
Практично
Вивчення учнями текстуально твору «Удаваний
хворий» або «Скупий»
Розігрування уривків з п’єс.
|
Учень
(учениця) знає факти
біографії Ж.Б.Мольєра, його режисерську, акторську діяльність, створення
Ж.Мольєром театру, особливості творчої манери, зміст основних творів
драматурга, вміє дати
характеристику персонажів комедій Ж.Б.Мольєра;
пояснює жанр «комедії-балету»;
розуміє, що театр Ж.Мольєра – явище виняткове, бо
були зібрані дарування театрального організатора, драматурга, режисера,
актора в одній особі – Ж.Б.Мольєра.
|
||||
14
|
1
|
Перший театр Росії «Комедійна хоромина»
1672 року
|
|||
Театр побудований за наказом царя Олексія
Михайловича (Москва, с.Преображенське).
Трупа театру (64 особи) – діти іноземців,
діти под’ячих, міщан.
Організатор – пастор – німець Йоган Грегурі.
Перша п’єса «Есфір» – біблійного змісту мала великий успіх.
Театр проіснував майже 5 років.
Вистави: 9 комедій «Адам і Єва», «О Давиде з
Голіафом», «Комедія про Йосипа». Християнська мораль вистав.
Перша російська театральна школа – перший театральний
заклад Європи.
Значення театру – «Новинка та диво для Росії».
|
Учень
(учениця) пояснює назву театру;
знає: театр «Комедійна хоромина» – перша
театральна будівля Росії (біля Москви), трупа театру – діти іноземців, організатор
– І.Григорі;
розповідає про створення першої російської театральної
школи – одного з перших театральних закладів Європи;
аналізує зміст першої вистави біблійного змісту
«Есфір», значення театру для Росії (російський національний театр).
|
||||
15
|
1
|
Малоросійський шкільний театр
|
|||
«Шкільний» – театр духовних навчальних
закладів.
Перші вистави в Києво-Могилянській академії.
«Шкільна драма» – опір на правила
християнського повчання.
Сюжети вистав: з греко-римської історії,
Старого і Нового Заповітів, діяння апостолів, житія святих.
Роль театру у вихованні глядача.
Високоморальні вистави (думка про те, що
наука і освіта необхідні для молодої людини).
Феофан Прокопович (1681-1736) – видатний
державний, церковний діяч, автор трагікомедії «Володимир».
«Шкільні театри» – початок існування
професійних театрів.
|
Учень
(учениця) знає про перші
вистави у Києво-Могилянській академії, визначення «шкільна драма», роль
вистав у вихованні глядачів;
досліджує біографію Феофана Прокоповича;
сприймає
зміст трагікомедії «Володимир»;
оцінює значення вистав для молоді;
розуміє значення «шкільних театрів».
|
||||
16
|
1
|
Італійський театр ХVІІІ століття
|
|||
Різноманітність театрального життя Італії.
«Хліба і видовищ» – гасло італійського народу.
Багатство театральних жанрів (серйозна
опера, комічна опера – буфф).
Захоплення театром у всіх містах Італії.
Венеція – театральний центр країни (17
театрів).
Відомі драматурги – Гольдоні, Гоцці. Назви
італійських театрів – імена святих (Сан-Самуель, Сан-Лука, Сан-Анжело та
інші.)
Сан-Кассіано (1637 р.) – перший ярусний театр
Європи. Сан-Джованні Кризостомо (театр Святого Іоанна Златоуста (1648р.) –
найкрасивіший і обладнаний театр Венеції, в наш час носить назву Малібран.
Театральна архітектура Італії (ярусний
театр, багато лож (до 185), громадна королівська ложа, криті галереї
з’єднували театр з королівським палацом).
Практично
Створення учнями презентації «Театри
Венеції, їх архітектура», «Театр Пергола у Флоренції».
|
Учень
(учениця) Знає визначення
театральних жанрів (серйозна опера, комічна опера – буфф);
готує повідомлення про театри Венеції, їх
архітектуру, зокрема театр Пергола у Флоренції (перший театр із цегли);
аналізує
репертуар театру
«Сан-Карло»: сучасні вистави, видатні світові актори на сцені цього театру.
|
||||
17
|
1
|
Театр Федора Волкова
(ХVІІІ століття)
|
|||
Особистість Федора Волкова, його шлях як
актора.
Створення театральної трупи «охочих
комедіантів» на чолі з Ф.Волковим.
Перші вистави в будинках купців, в семінарії.
Репертуар: духовні комедії Д.Ростоцького,
трагедії М.Ломоносова, О.Сумарокова – початок вітчизняної драми, акторська
школа класицизму.
Маскарад на честь коронації Катерини ІІ,
уславлення імператриці 1763 р.
|
Учень
(учениця) знає про
створення театральної трупи «охочих комендіантів», відомості про Ф.Волкова,
режисера, архітектора, живописця, актора, директора, зміст вистави Дмитра
Ростовського «Комедія покаяння гріховної людини», виконання ролі бога Марса
(«Нові Лаври») Ф.Волковим;
аналізує
репертуар театру-трагедії
О.Сумарокова, М.Ломоносова;
розуміє, що театральна трупа Ф.Волкова – перша
професійна трупа російського театру.
|
||||
18
|
1
|
Татр Медокса (Петрівський театр)
|
|||
Засновник театру – Меккол Медокс (1741-1822
р.) – англієць, з 1766 року мешкав у Росії.
Назву театр отримав за місцем розташування
(на Петрівці).
Петровський театр – театр для широкого кола
глядачів.
Репертуар: комедії Бомарше, драми Лессінга,
комедії Д.І. Фонвізіна.
Комедії Д.І.Фонвізіна – картини життя.
Виховна роль творів Д.І.Фонвізіна, сучасність його комедій.
Роль Д.І. Фонвізіна у розвитку театрального
мистецтва ХVІІІ ст.
Життя у Петербурзі, знайомство з засновником
російського театру Федором Волковим, з літератором-драматургом Елагіним.
Захоплення театром («Ніщо так мене не захоплювало
як театр, який я побачив вперше. Мої почуття описати неможливо»)
Відстоювання національної драматургії.
«Бригадир» - перша російська комедія (впровадження
нового методу - реалізму), початок популярності Д.Фонвізіна.
«Недоросль» - перша політична комедія
(питання виховання, сімейних відносин, моральних рис суспільства того часу).
Винятковий успіх вистави (в цьому театрі її
було зіграно найбільшу кількість разів).
Остання комедія «Гофмейстер».
Значення і внесок Д.Фонвізіна у національну
літературу (великий крок до зближення з дійсністю, життям.)
Практично
Читання учнями комедій Д.Фонвізіна (за
вибором)
|
Учень
(учениця) знає про
створення театру Медокса, відомості про Медокса, засновника театру, історію
його назви, зміст комедій Бомарше, драм Лессінга, комедій Д.І. Фонвізіна;
аналізує
репертуар театру;
оцінює значення і внесок Д.Фонвізіна у національну
літературу.
|
||||
19
|
1
|
Малий театр
|
|||
Малий театр – найстаріший драматичний театр
– засновник національної культури ХІХ ст. Репертуар театру – трагедії Сумарокова,
комедії Д.І. Фонвізіна.
М.С. Щепкін – реформатор російського
національного театру (започаткував реалістичне виконання ролей).
Зв'язок акторського мистецтва із розквітом
російської драматургії ХІХ ст.
О.М. Островський – засновник «Артистичного гуртка»
(1865 р.) – школи для талановитих людей, майбутніх відомих акторів.
Драми Островського – літературний матеріал
для розкриття якості мистецтва акторів.
П’єси драматурга – «Не в свои сани не
садись», «Бедность не порок» - п’єси життя.
Драма «Гроза» - найбільша театральна подія
російської театральної культури.
Актори: П. Садовський, Рикалова, Нікуліна-Косицька
– створили могутні національні типи.
Вистави за п’єсами Островського – основа
репертуару Малого театру (1873 – 1882 рр.).
Відомі актори: П. Садовський (1878 –
1872) – актор «першого положення».
Героїчне мистецтво М. Єрмолової (1853 – 1928
рр.), трагічної актриси кінця ХІХ
ст. (в п’єсах Островського було зіграно 19 ролей, в п’єсах Шекспіра – 16).
Ім’я Островського на афіші Олександрійського
театру в зв’язку з виставою «Гроза». (За 20 років до репертуару театру увійшли
практично всі його п’єси. Але доля на сцені Малого театру була більш вдалою).
Значення театральної школи, створеної
Островським, вдосконалення його системи К. Станіславським і М. Булгаковим.
|
Учень
(учениця) характеризує
розвиток національної культури ХІХ ст. та українського сценічного мистецтва
цього часу;
знає про створення Островським «Артистичного гуртка»;
називає видатних українських акторів (П.
Садовський, Рикалова, Нікуліна-Косицька тощо), відомості про діяльність О.М. Островський та його театр;
оцінює внесок О.М. Островський у розвиток
українського театрального мистецтва.
|
||||
20
|
1
|
«Відома банда» («Знаменитая банда»)
|
|||
Німецька бродяча трупа комедіантів.
Акторські об’єднання (банди VІІ –ХVІІІ століть).
Відомий актор, організатор Іоган Фельтен –
магістр, театральний діяч. Комедії Ж.Б.Мольєра були вперше представлені
німецькому глядачеві (10 п’єс Мольєра).
Й.Фельтен – реформатор, творець професійного
театру.
Успіх театральних вистав.
Увага до театру, акторів державних діячів
(актори зараховані на річні ставки, мали різні привілеї, театр мав постійне
приміщення, багаті декорації, костюми).
Початок ХVІІІ ст. після смерті Й.Фельтена «Відома банда»
перестала існувати (розпалася на декілька мандруючих театрів).
Значення театру для створення національного
сценічного мистецтва (було закладено необхідну систему).
|
Учень
(учениця) знає акторські
об’єднання XVIIIст., реформаторську
діяльність Й.Фельтена – засновника
німецького професійного театру, значення для створення національного сценічного
мистецтва;
набуває
навичок роботи з додатковою
літературою;
оцінює
значення театру для
створення національного сценічного мистецтва.
|
||||
21
|
1
|
Гамбурзький національний театр ХVІІІ століття
|
|||
Перший стаціонарний театр Німеччини під
керівництвом Готгольда Лессінга.
Перша німецька соціальна драма «Міс Сара Сампсон»
поставлена на сцені Гамбурзького національного театру.
Боротьба Г.Лессінга за національний
репертуар, аналіз репертуару, виступи Лессінга як літературного критика.
Випуск часопису «Гамбурзька драматургія».
Репертуар театру на належній художній висоті: німецька і французька
драматургія: Корнель, Вольтер, Дідро, Гольдоні, п’єси самого Лессінга.
Теоретична і драматургічна діяльність
Лессінга, його внесок у світову театральну культуру.
Практично
Урок-семінарське заняття «Гамбурзький
національний театр ХVІІІ століття».
|
Учень
(учениця) Знає біографічні
відомості Г.Лессінга – керівника театру, його роль у створенні національного
театру для народу, відмінність Гамбургзького національного театру від інших попередніх
театрів;
розкриває питання «Лессінг – театральний критик»;
готує
повідомлення про видатних
акторів цього театру (Ф.Л.Шрідер);
аналізує
театральний репертуар і гру
акторів (просвітницька драма і «сльозна комедія»);
оцінює теоретичну і драматургічну діяльність Лессінга.
|
||||
22
|
1
|
Веймарський театр
|
|||
Найвидатніші письменники Німеччини І.Гете
(1791-1817 рр.) і Ф.Шиллер (1799–1805 рр.) начолі Веймарського театру
Біографії письменників, поетів.
Репертуар: трагедії, драми, комедії, фарси,
опери.
І.Гете – керівник професійного театру, його
педагогічна робота з молодим колективом.
П’єси Ф.Шиллера «Дон Карлос», «Марія
Стюарт». Успіх п’єси «Табір Валленштейна» у новому театральному приміщенні –
це була головна вистава театру (написана віршами).
Ф.Шиллер – режисер-педагог, лектор і
літературний консультант.
Веймарський театр – театр нового типу, висока акторська культура.
Трактат І.Гете «Правила для актора» (1803 р.).
Практично
Інформаційне повідомлення учнів «Ф.Шиллер –
керівник Веймарського театру».
|
Учень
(учениця) знає відомості
про театр і І.Гете – керівника цього театру (керував 25 років);
називає основні вимоги до гри акторів: сувора
дисципліна, висока особиста етика, підвищення культурного рівня;
усвідомлює сутність реформи І.Гете, досвід тлумачення
на сцені світової драматургії.
|
||||
23
|
1
|
Перший національний
професійний театр Норвегії
|
|||
Генрік Ібсен – керівник, драматург театру.
Його роль у формуванні культури драматичного театру.
Театр у Бергене – «Національна сцена» –
школа підготовки молодих акторів.
Гра акторів – природна й проста, без
придворного пафосу.
Г.Ібсен – керівник Норвезького театру в
Христіанії (Осло). 1857 – 1862 рр.
Театр цього часу – виразник інтересів
широких народних мас.
Криза театрального мистецтва Норвегії.
Друга половина ХІХ ст. – плідна творча
діяльність драматурга.
Блискучі твори драматурга: «Ляльковий дім»,
«Пер Гюнт», «Ворог народу», «Дика качка» – у центрі уваги багатьох сцен
театрів світу.
Практично
(за вибором)
Створення учнями власного фіналу п’єси
«Ляльковий дім».
Читання п’єси «Дика качка».
|
Учень
(учениця) знає про роботу
Г.Ібсена як керівника, драматурга в театрах Норвегії, його боротьбу за те,
щоб вистави йшли норвезькою мовою;
вміє читати
п’єси Г.Ібсена (майстерність читання діалогів);
аналізує п’єси Г.Ібсена;
оцінює значення театру Ібсена для народу;
виконує творче завдання – створювати свій фінал
п’єси «Ляльковий дім».
|
||||
24
|
1
|
Художній театр Парижа
|
|||
Символізм – основа нових уявлень про театр.
Стефан Малларме (1842–1898 рр.) – засновник
символізму,
«П’яний корабель» Артюра Рембо – програмовий
твір символістів (виконував актор Прад) – це втілення незалежності людей
мистецтва від життя з його умовностями.
Декорації театру, їх особлива роль у виставах.
Вистава «Госпожа смерть». Сцена в чорних
кольорах (диван, крісла, килим, герой у чорному домашньому вбранні.
Значення: художній театр був виразником і
естетичними пошуками французької інтелігенції, зокрема поетів-символістів.
Практично
Поетичний салон: читання віршів
поетів-символістів С. Малларме, П.Верлена, Артюра Рембо.
|
Учень
(учениця) аналізує час
зародження модернізму, його напрями, зокрема символізм;
знає біографію Стефана Малларме, його роль в
створенні нового «театру душі поета»;
художньо читає
вірші поетів-символістів;
створює
сценарії поетичного салону
(вистави), відеокліпів;
оцінює
значення театру.
|
||||
25
|
1
|
Шиллер-театр (1894 року). Берлін
|
|||
Театр відкрито як художньо-просвітницький
театр для широкого загалу. Репертуар театру: національна та світова класика,
а також найкращі сучасні драми.
Доступність театру для народного глядача.
Вистави – п’єси прогресивних німецьких
авторів: «Коса і меч» Гуцкова, «Журналісти» Фрейтаго. П’єса «Розбійники» –
лірична, політична, емоційна драма.
Твори Шиллера, Шекспіра, Граббе.
Перед виставою читались лекції, аналізувався
творчий шлях авторів.
Театр у роки ІІ Світової війни було зруйновано.
Практично
(за вибором)
Відвідування театральної вистави «Марія Стюарт»
за п’єсою Ф.Шиллера (м. Київ «Молодий театр»).
Створення учнями декорацій, ескізів костюмів
до п’єси «Розбійники».
|
Учень
(учениця) досліджує
репертуар театру, відомості про Ф.Шиллера;
аналізує п’єсу Ф.Шиллера «Розбійники»;
інсценує
уривки із драми;
створює декорації, ескізи костюмів;
знає значення театральних вистав;
сприймає зміст творів Ф.Шиллера, В.Шекспіра.
|
||||
26
|
1
|
Московський художній театр –
великий російський театр
(1898 року)
|
|||
Засновники театру К.Станіславський,
В.Немирович-Данченко (біографії акторів).
Ядро трупи – вихованці драматичного
відділення музично-драматичного училища (О.Кніппер, І.Москвін, М.Савицька, В.Мейєрхольд,
В.Лужский, В.Качалов).
«Цар Федір» – перша вистава МХАТу.
Оформлення вистав, костюми, декорації.
Зображення правди душі кожного героя.
«Чайка» (1898р.), «Дядя Ваня» (1899р.) –
створили МХАТу славу «театру інтелігенції».
П’єси М.Горького, М.Метерлінка,
М.Островського, І.Тургенєва в репертуарі театру.
Роботи молодих драматургів.
Система Станіславського. Гастролі до Європи
(1922 - 1924 р.)
Важка доля вистави «Дні Турбіних» (1926р.)
М.Булгакова. Чайка – емблема МХАТу ім. Горького.
Практично
Створення власного символу МХАТу.
Читання уривків з п’єси А.К. Толстого «Цар
Федір».
|
Учень
(учениця) знає внесок МХАТу
у розвиток національного мистецтва і світову мистецьку скарбницю;
пояснює театральну систему «К.Станіславського»;
називає видатних акторів, характеризує «нові» драми А.П.Чехова;
сприймає,
розуміє зміст п’єс
А.Чехова, М.Горького, М.Метерлінка (за вибором).
|
||||
27
|
1
|
Театр футуристів
|
|||
Перший в світі театр футуристів (Петербург, 1913 р.).
Спроба реалізації принципів футуристичного
мистецтва.
Вистави: трагедія «Володимир Маяковський» –
написана В.Маяковським і опера «Перемога над сонцем» – О.Кручених.
Пропаганда індивідуалістичного бунту, «бунтар-одинак» – герой творів.
Основа для створення, «вказівною зіркою» був
італійський футуризм (Марінетті).
Лозунг «Нехай вулиці стануть святом для всіх».
Масові видовища на вулицях, майданах.
П’єса Толстого «Перший винокур» – боротьба з пияцтвом – характерна
вистава, де використані були положення футуристів.
Інтерес до ницих форм і жанрів, балагану,
детективу.
Анкети: «Нам не подобається, що прекрасне
топчуть ногами».
Футуристичний театр – яскравий приклад
«естетичної еволюції» через примітивність, нехтування сутністю самого мистецтва.
Практично
Анкетування учнів «Прекрасне в моєму житті».
|
Учень
(учениця) знає історію
виникнення футуризму в Росії та основних митців цього напряму;
називає
вистави, в яких була спроба
реалізувати положення футуристичного мистецтва;
оцінює діяльність футуристичного театру як
прикладу «естетичної революції».
|
||||
28
|
1
|
Епічний театр Брехта (ХХ століття). Берлін
|
|||
Бертольд Брехт – режисер, теоретик театру, поет, драматург
(біографія-повідомлення).
Теоретичні погляди на театр (донести до
глядача закони розвитку суспільства людей).
«Метод індукції» – основний метод створення
характеру.
Брехт – режисер (1924 р. вистава «Життя
Едуарда ІІ Англійського).
Робота Брехта у «Театр Шіффбауердамм».
Вистава «Трьохгрошова опера» – гостра,
незвичайна, яскрава, парадоксальна.
Незвичайні декорації (ярмаркова шарманка,
джаз, різнокольорові лампочки, гігантські екрани, розкіш і убозтво, маски).
Прийоми ярмаркового театру.
Форми: лубок, плакати, реклами, етикетки,
обкладинки видань.
Виступи глядачів проти «балаганщини», вимога
зберегти старе уявлення про красу і мистецтво. Остання вистава Брехта –
«Мати» за п’єсою-обробкою роману Горького – спроба втілити на сцені
теоретичні принципи «епічного театру».
Досвід «епічного театру» у скарбниці
театральних ідей ХХ ст.
Театр Бертольда Брехта і український театр
Леся Курбаса.
Практично
Висловлювання власної думки «Порівняння
театрів Б.Брехта і Л.Курбаса».
|
Учень
(учениця) знає теорію
«епічного театру» Б.Брехта та основний метод створення характеру «метод індукції»;
готує повідомлення про Б.Брехта – режисера,
драматурга;
досліджує, як теорія «епічного театру» вплинула на
український театр Леся Курбаса;
оцінює
досвід «епічного театру»;
порівнює театри Б.Брехта і Л.Курбаса.
|
||||
29
|
1
|
Театр пантоміми Марселя Марсо
|
|||
Марсель Марсо – відомий французький мім.
Мім – особливий вид вистави в античному
театрі (виник у V ст. до н.е.).
Народний жанр.
Грецькі мімографи – Геродот, Сотад.
У Давньому Римі – мім визначний жанр.
Діючі особи давніх мімів – раби, гетери.
Форма вистав – сюжетні сценки з діалогами,
монологами, танцями, вокалом.
Місце дії – вулиці, майданчики, будинки
багатих.
Ноемон, клоун Евдік, акробати
Геракліт, фокусник Матрій – імена відомих мімів.
Унікальний досвід театру Марселя Марсо.
Створення образу кумедного Біпа – головної
фігури багатьох вистав.
1952р. – інсценівка «Шинелі» М.Гоголя.
Відома пантоміма «Париж сміється, Париж
плаче».
Практично
Створення учнями вистави-пантоміми «Біп –
продавець кульок».
|
Учень
(учениця) знає, що таке
мистецтво «Міму», форму вистав, історію мистецтва мімів;
досліджує, в чому універсальність досвіду театру
Марселя Марсо;
виконує
виставу-пантоміму «Біп – продавець
кульок» тощо;
порівнює творчість М.Марсо з мистецтвом грецьких
мімографів Геродота, Содата.
|
||||
30
|
1
|
Берлінер Ансамбль – один
з провідних німецьких театрів
|
|||
Бертольд Брехт (1898–1956) і актриса Олена
Вайгель (1900–1971) – засновники цього театру (1949 р.) (повідомлення учнів).
Активна участь театру у формуванні нової
людини та у боротьбі за мир.
Емблема театру – «Голуб Миру» – художник
Пабло Пікассо.
Репертуар театру: п’єси Б.Брехта,
М.Горького, І.Гете, Ж.Мольєра, О.Остров-ського.
Театр – реалізація теорії Б.Брехта «епічного
театру».Акцент на інтелектуальному змісті вистав, соціальному напрямі,
виразності оформлення.
Олена Вайгель, її ролі (образи трьох матерів
(Кураж, П.Власової, роман М.Горького «Мати», Терези Каррар) – образи
німецької, російської, іспанської жінок.
Ернест Буш створював на сцені народні типи.
Видатні ролі Е.Буша – Повар («Матінка
Кураж»), Галілей («Життя Галілея»).Б.Брехт був вимогливий режисер. Основна
вимога до акторів – підкреслювати соціальну поведінку героя, мотиви вчинків
та дій.
Європейські гастролі (1950–1955) «Берлінер Ансамбль»
мали величезний успіх. Теорія Б.Брехта знайшла прихильників серед режисерів
Європи. Німецький театр називали «театральним дивом».
Гастролі у СРСР в 1957р., 1968р.
Практично
Інсценізація уривків п’єси Б.Брехта «Матінка
Кураж та її діти».
Аналіз драми Б.Брехта «Матінка Кураж та її
діти».
|
Учень
(учениця) знає Бертольд
Брехт і Олена Вайгель – засновники театру, які брали активну участь у
формуванні нової людини та у боротьбі за мир;
досліджує втілення «теорії епічного театру» у виставах;
розуміє зміст п’єси «Матінка Кураж та її діти»;
аналізує
драму згідно положень
брехтівської теорії;
інсценізує (читає за ролями) уривки п’єси;
сприймає,
пояснює інтелектуальний
зміст вистав Б.Брехта;
досліджує
манеру гри видатних акторів.
|
||||
31
|
1
|
Анти-театр або Театр глузування
(насмішки)
|
|||
Французький театр нових драматургів 50-х
років.
«Голомоза
співачка» Ежена Йонеско, перші антип’єси Артюра Адамова – репертуар «театру
насмішки».
Завдання «театру абсурду»: «Жодних ідей,
позначати словами, які нічого не говорять, речі, про які нічого не можна
сказати».
Принципи театру: гротеск, абсурдність
діалогів, відмова від реалізму, шок, використання гри слів, іноді агресивне
глузування.
Вислови Йонеско: «Оскільки сучасний світ
знаходиться у стані розпаду, на сцені має запанувати розпад тотальний; розпад
і слова, і дії, і характерів, і обставин, жанрів і стилів драматургії».
Твори Йонеско – «пародії соціального буття,
позбавленого сенсу, доведеного до рівня механічних дій; пародії мовних
штампів, тотальної уніфікації у суспільстві споживання».
Практично
Вивчити зміст п’єси Е.Йонеско «Голомоза співачка»
та її аналіз з точки принципів анти-театру.
|
Учень
(учениця) розуміє, що театр
нових драматургів – театр авангарду – має іронічний і агресивний характер,
«проти доброго смаку», гротеск, агресивне глузування – головна зброя (до
середини 30-х років);
знає зміст п’єси Е.Йонеско «Голомоза співачка»;
аналізує твір з точки принципів анти-театру;
сприймає
принципи «театру абсурду».
|
||||
32
|
1
|
Театральне мистецтво України
кінця ХІХ століття.
Перші міські театри Києва
|
|||
Боротьба ідейних і художньо-естетичних
течій: реалізму, модернізму.
Плідний розвиток театрального мистецтва у
кінці ХІХ ст.
Українська трупа Марка Кропивницького.
Перший український стаціонарний театр. (Троїцький народний будинок –
сучасний театр опери).
Видатна українська актриса Марія
Заньковецька (грала в цьому театрі).
Репертуар: твори І.Франка, Лесі Українки,
Г.Ібсена тощо.
Театр – важливий фактор культурного розвитку
суспільства.
Проблема «нової драми».
Драматурги-модерністи В.Винниченко, Леся
Українка, О.Олесь – творці нової Української драми.
«Театр настрою» – драми Лесі Українки.
«Соціальний настрій» драми Володимира Винниченка.
«Символічна драма» Олександра Олеся.
Перший театр м. Київ (1804 р.)
А.П. Жмійовський – перший режисер.
П’єси російською, польською мовами.
Репертуар: драматичні опери, балетні спектаклі.
Актори: М.Єрмолова, М.Савін, П.Стрепетова,
С.Бернар, А.Олдрідж.
1867 р. Почала діяти Російська Опера.
Актор імператорських театрів Й.Сетов.
1901 р. На честь відкриття нової будівлі
була написана кантата «Київ» В.Партенвельда.
1874 р. Існування театру
Огюста Бергон’є. Виступи драматичних та опереткових труп.
Національний академічний театр російської драми
ім. Лесі Українки (1926 р.)
1891 р. Перша постійна драматична трупа в
Києві під керівництвом М.Соловцова.
Закріплення назви 1912 р.
1913 р. Троїцький народний дім.
Перший театр мініатюр, Малий театр мініатюр
(Хрещатик, 36) – будівлі зруйновані в роки Другої світової війни.
З 1926 р. перейменовано в Національний
академічний драматичний театр ім. І.Франка.
Практично
Створення учнями театральної афіші, програми
вистави.
Інсценізація уривків з творів драматургів
В.Винниченка, Лесі Українки, О.Олеся (за вибором).
Порівняння драми Лесі Українки та драми
В.Винниченка.
|
Учень
(учениця) знає про розвиток
українського театрального мистецтва, боротьбу ідейних художньо-естетичних
течій, про перший український стаціонарний театр як важливий фактор культурного
розвитку нації;
аналізує
творчість видатних
українських митців цього часу: трупа М.Кропивницького,
українська актриса Марія Заньковецька;
пояснює
значення «театру настрою»
(драми Лесі Українки), «соціальний настрій» (драми В. Винниченка);
інсценізує уривки з творів цих драматургів;
порівнює
драми Лесі Українки та драми
В.Винниченка;
розповідає про перші українські театри: приміщення,
репертуар, акторів, які прославляли українську сцену;
досліджує відкриття нових театрів у м. Києві, їх
репертуар;
вміє створювати
театральну афішу, програму вистави;
оцінює внесок українського мистецтва у скарбницю
всесвітньої культури.
|
||||
33
|
1
|
Український театр 20-60 років
ХХ століття
|
|||
Активна державна підтримка розвитку
української культури.
Розвиток українського сценічного мистецтва.
Утворення робітничих, селянських театрів у
Києві, Полтаві, Одесі, Харкові.
Драматичний театр імені Т.Шевченка (1919 р.)
Корифеї української сцени – П.Саксаганський,
М.Садовський.
Друга хвиля талановитих акторів: О.Сердюк,
Н.Ужвій, Ю.Шумський, Юра-Юрський, оперні співаки М.Литвиненко,
І.Поторжинський, О.Петрусенко.
Діяльність Гната Юри.
Лесь Курбас (1887– 1942 рр.) – енциклопедично
освічений, високообдарований актор-новатор. Вплив епічного театру Б.Брехта на
театр Леся Курбаса.
«Березіль» – його експериментальний театр
(об’єднав «слово», «жест», музику, світло, декорацію в театральну мову).
Репертуар – п’єси світової, української драматургії: «Макбет» – В.Шекспіра,
«Хазяїн» І.Тобілевича, «За двома зайцями» – М.Стариць-кого.
«Березіль» об’єднав визначних акторів:
І.Гірняк, А.Бучма, Л.Сердюк, Д.Антонович, Н.Ужвій.
Практично
Створення учнями презентації «Внесок Леся
Курбаса у розвиток українського театрального мистецтва».
|
Учень
(учениця) характеризує
розвиток українського сценічного мистецтва цього часу;
знає про утворення селянських театрів у великих
містах України;
називає видатних українських акторів
(П.Саксаганський, М.Садовський тощо), відомості
про діяльність Гната Юри і Леся Курбаса та його театр;
оцінює внесок Леся Курбаса у розвиток українського
театрального мистецтва.
|
||||
34
|
1
|
Театральне мистецтво України 70-их років
ХХ століття
|
|||
Нам
було важко
і
було нам зле;
І
західно, і східно.
Було
безвихідне: Але
Нам
не було негідно.
Ліна Костенко
Пожвавлення у театральному житті (хоча
кількість театрів зменшилася) з 80 у 1958р. до 61, у 1965р. кількість
глядачів зросла.
Провідні театри: ім. І.Франка (Київ), ім. Т.Шевченка (Харків), ім. М.Заньковецької (Львів), ім.
Лесі Українки (Київ).
Київський театр опери та балету.
Плеяда талановитих майстрів сцени:
П.Кумаченко, М.Зарудний, А.Роговцева, Б.Ступка та ін.
Практично
Перегляд вистави театру ім. І.Франка (Київ),
ім. Т.Шевченка (Харків), ім. М.Заньковецької (Львів), ім. Лесі
Українки (Київ) (за вибором).
Екскурсія
до музею театру з метою знайомства з історією його створення.
|
Учень
(учениця) пояснює слова
Ліни Костенко, які є епіграфом до заняття;
знає
про діяльність провідних
театрів;
досліджує театральні вистави театру імені І.Франка
(м. Київ), імені Лесі Українки (м. Київ);
здійснює екскурсії до музеїв цих театрів з метою
знайомства з історією їх створення.
|
||||
35
|
1
|
Театральне мистецтво років незалежності
|
|||
Зросійщена спадщина на терені театрального
мистецтва.
Двомовний режим більшості українських
театрів.
Незначна частка українського репертуару в
театрах Наддніпрянщини.
Падіння цензурних обмежень.
Талановиті вистави Київських та Львівських
театрів. Новостворені театри у Києві, Львові.
Започаткування проведення (1991р. м.Львів)
Міжнародного конкурсу співаків ім. Соломії Крушельницької.
Сучасне театральне мистецтво, діяльність яскравих
режисерів: Р.Віктюка, Б.Жолдака, С.Донченка, Б.Шарварка.
Практично
Екскурсія до музею «Театрального, музичного
і кіномистецтва України» (знайомство з костюмами, реквізитом, ескізами,
макетами вистав, вертепами ХVІІІ ст., рукописами п’єс). Музей розташований на
території Києво-Печерської лаври.
|
Учень
(учениця) знає про роль
театрального мистецтва у відродженні нації, національних традицій, діяльність
сучасних яскравих режисерів, драматургів;
досліджує, які театри були утворені на Україні в ці
роки, роботу сучасних театральних колективів;
здійснює
перегляд вистав у сучасних
театрах;
оцінює внесок Л.Курбаса у розвиток українського
театрального мистецтва.
|
||||
35
годин на навчальний рік (одна година на тиждень)
№
з/п
|
Кількість
годин
|
Назва
розділів, тем
|
Форма
роботи
|
Форма
контролю
|
|
1.
|
1
|
Чарівна сила мистецтва
|
Бесіда.
|
|
|
2.
|
1
|
Театральне мистецтво Давньої Греції
|
Аналіз
вистав давньогрецьких авторів.
|
|
|
3.
|
1
|
Народження трагедії, комедії. Трагедія, комедія – основні
жанри давньогрецького театру
|
Виготовлення
ескізів, костюмів, масок.
|
|
|
4.
|
1
|
Елліністичний театр, його вплив на розвиток театрального
мистецтва на сході
|
Бесіда.
|
Інсценізація
творів Есхіла.
|
|
5.
|
1
|
«Золота доба» римської культури
|
Презентація
«Колізей – найбільший театр Риму».
|
|
|
6.
|
1
|
Театральне мистецтво середньовіччя.
|
Читання
епізодів драми «Сцена трьох Марій».
|
|
|
7.
|
1
|
Китайський традиційний театр ХІІ ст.
|
Вивчення
традиційних рухів китайських акторів.
|
|
|
8.
|
1
|
Но і Кабуки. Ногаку – найстаріший зразок японського театру
ІV – ХV ст.
|
Зустріч
з відвідувачем театру Кабукі.
|
Оцінювання
виготовлених буклетів «Сучасний театр «Кабукі»
|
|
9.
|
1
|
Вертеп – ляльковий театр східних слов’ян
|
Конкурс
на кращу виставу Вертепу.
|
|
|
10.
|
1
|
Олімпіко (Італія)
|
Бесіда.
|
|
|
11.
|
1
|
Шекспір – великий драматург доби Відродження
|
Відвідування
вистави «Приборкання норовливої». Театр ім. І.Франка
|
Написання
відгуків на виставу.
|
|
12.
|
1
|
«Глобус» – один з найстаріших театрів Англії
|
Співбесіда.
|
|
|
13.
|
1
|
Неперевершений театр Мольєра
|
Розігрування
уривків з п’єс.
|
Конкурс
на зіграну роль.
|
|
14.
|
1
|
Перший театр Росії «Комедійна хоромина» 1672 р.
|
Створення
презентації «Перша російська театральна школа»
|
|
|
15.
|
1
|
Малоросійський шкільний театр
|
Бесіда.
|
|
|
16.
|
1
|
Італійський театр ХVІІІ ст.
|
Презентація
«Театри Венеції, їх архітектура».
|
|
|
17.
|
1
|
Театр Федора Волкова (ХVІІІ ст.)
|
Бесіда.
|
|
|
18.
|
1
|
Татр Медокса (Петрівський театр)
|
Повідомлення
учнів.
|
Інсценізація
твору Д.Фонвізіна «Недоросль».
|
|
19.
|
1
|
Малий театр
|
Створення
афіші спектаклю «Гроза».
|
|
|
20.
|
1
|
«Відома банда» («Знаменита банда»)
|
Бесіда.
|
|
|
21.
|
1
|
Гамбурзький національний театр ХVІІІ ст.
|
Семінарське
заняття «Гамбурзький національний театр ХVІІІ
ст.»
|
|
|
22.
|
1
|
Веймарський театр
|
Інформаційне
повідомлення «Ф. Шіллер – керівник Веймарського театру»
|
|
|
23.
|
1
|
Перший національний професійний театр Норвегії
|
Створення
учнями власного фіналу п’єси «Ляльковий дім».
|
|
|
24.
|
1
|
Художній театр Парижа
|
Поетичний
салон.
|
|
|
25.
|
1
|
Шиллер-театр
(1894 р.). Берлін
|
Відвідування
театральної вистави «Марія Стюарт» за п’єсою Ф. Шиллера
(м.
Київ «Молодий театр»)
|
Відгуки
про виставу. Проектування ескізів, декорацій до п’єси.
|
|
26.
|
1
|
Московський художній театр – великий російський театр (1898
р.)
|
Конкурс
на кращий ескіз символу
МХАТу.
|
|
|
27.
|
1
|
Театр футуристів
|
Бесіда.
|
Анкетування
«Прекрасне в моєму житті».
|
|
28.
|
1
|
Епічний театр Брехта (ХХ ст.). Берлін
|
Дослідження
«Вплив теорії «Епічного театру Брехта на театр Л. Курбаса».
|
Власне
висловлювання «Порівняння театрів Б. Брехта і Л. Курбаса»
|
|
29.
|
1
|
Театр пантоміми Марселя Марсо
|
Бесіда.
Вистава-пантоміма «Біп – продавець кульок»
|
|
|
30.
|
1
|
Берлінер Ансамбль – один з провідних німецьких театрів
|
Інсценізація
уривків п’єси Б. Брехта «Матінка
Кураж та її діти»
|
|
|
31.
|
1
|
Анти-театр, або Театр глузування (насмішки)
|
Бесіда.
|
|
|
32.
|
1
|
Театральне мистецтво України кінця ХІХ ст. Перші міські
театри Києва
|
Інсценізація
уривків з творів українських драматургів.
|
|
|
33.
|
1
|
Український театр 20-60 років ХХ ст.
|
Презентація
«Внесок Л. Курбаса в розвиток українського театрального мистецтва».
|
Створення
Програми вистави українських драматургів (за вибором).
|
|
34.
|
1
|
Театральне мистецтво України 70-их років ХХ ст.
|
Перегляд
вистави театру ім. І.Франка, ім.
Л.Українки (за вибором).
|
|
|
35.
|
1
|
Театральне мистецтво років незалежності
|
Екскурсія
до музею «Театрального, музичного і кіномистецтва України»
|
|
Використані
джерела
1. Артамонов С.Д. Історія зарубіжної літератури /
С.Д. Артамонов. – М., 1988. – 24 с.
2. Борохов Э. Энциклопедия афоризмов. Мысль в
слове / Э.Борохов. – М., 1998. – 700 с.
3. Гриченко В. Історія світової та української
культури / В.Гриченко. – «Літера ЛТП», 2005.– 132 с.
4. Грищенко В.С. Культура епохи Просвітництва.
Історія світової культури / В.С.Грищенко. – К., 1994. – 156 с.
5. Клюєв В. Бертольд Брехт – новатор театру / В.
Клюєв. – М. : Вече, 1961. – 56 с.
6. Концепція літературної освіти в 11-річній
загальноосвітній школі. – МОН. Київ, 2010. – 10 с.
7. Міронов Є.М. Національне мистецтво зарубіжних
країн/ Є.М.Міронов. – К. : Жовтневий РМК, 1997. – 196 с.
8. Мірошниченко Л.Ф. Зарубіжна література:
позакласні заходи, посібник для вчителя / Л.Ф.Мірошниченко, Ю.М.Дишлюк. –
Харків : Веста : Видавництво «Ранок», 2004. – 206 с.
9. Ніколенко О. Вивчення зарубіжної літератури /
О.Ніколенко. – Х. : ТОВ Видавництво «Ранок», 2003. – 125 с.
10. Підлісна Г. Антична література / Г. Підлісна.
– К. : Вища школа, 1992. – С. 255.
11. Підлісна Г. Світ античної літератури / Г.
Підлісна.– К. : Вища школа, 1989. – С. 236.
12. Смолина К.А. 100 великих театров / К.А.Смолина.
– М. : Вече, 2001. – 480 с.
13. СуринаТ. Станіславський і Брехт / Т. Сурина. –
М. : Вече, 1975. – 66 с.
14. Усі зарубіжні письменники / [упоряд. Міхільов
О.Д. та ін.]. – Донецьк СПДФО, 2005. – 384 с.
15. Штейнбук Ф.М. Вивчення зарубіжної літератури.
11 клас / Ф.М.Штейнбук. – Харків : Веста : Видавництво «Ранок», 2003. – 256 с.
Додаток
1
Висловлювання
про театр
Театр
(грец. theatron — місце для видовищ) – рід мистецтва, мистецтво зображення
драматичних творів на сцені, приміщення, де відбуваються такі події.
Театр
– річка, яка тече безпосередньо у людські серця і несе людині те, що виробляють
наука і знання.
В. Шекспір
Переконаний,
що важливішого від театру нічого немає.
А.Чехов
Театр
не дзеркало, а збільшувальне скло.
В. Маяковський
Мистецтво
театру здатне змінити світ.
Ф.Шиллер
Ніколи
не обманюйте аудиторію. Чарами свого мистецтва драматург може примусити вас
забути біль, якого сам задає вам, або заронити у вас радісні спогади і
пробудити мужність, але він не буде нагнітати у залі безглузді, старі як світ очікування.
Б. Шоу
Театр
покликаний вчити людину свободі вибору. Театр марний, але необхідний.
Е.Йонеско
Театральна
сцена – це одне з небагатьох місць у світі, де я почуваюся щасливим. Альбер Камю
Театр
– це місце правди.
Справа
честі драматурга – постачати п’єси.
Ж. Ануй
Театр
вчить так, як цього не може зробити жодна товста книга.
Ф. Вольтер
Театр
– це кафедра, з якої можна багато сказати добра світу.
М.Гоголь
Театр
не є країна реальності. У ньому картонні дерева, полотняні палаци, ганчіркове
небо, скляні діаманти, фальшиве золото, рум’яна на щоках, сонце, що виходить із
землі. Театр водночас – країна справжнього на сцені – людські серця, за
лаштунками людські серця, і в глядацькій залі – людські серця.
В. Гюго
