1. Послухайте текст.
Лицар Като! Як я боявся його!
Дуже боявся! Та поки я стояв там, у кімнаті, і слухав спів Жалібника, зі мною
сталося щось дивне. Я раптом збагнув, чого поїхав уночі в Пущу. За Пущею
починалася прикордонна смуга Країни Чужинецької. Саме туди я й хотів потрапити.
Хотів поїхати туди і стати на герць із лицарем Като, хоч страшенно боявся його.
Так боявся, що мало не плакав, коли думав, що мені треба зробити.
Ткаля знов узялася до своєї
праці. Вона наспівувала сама собі ту саму одноманітну пісню: "Місячне
сяйво, серця червона кров…" — і більше не звертала на нас уваги.
— Юм-Юме, — сказав я якимось зміненим голосом. — Юм-Юме, я зараз
поїду в Країну Чужинецьку.
— Я знаю, — відповів він.
Я вражено глянув на нього.
— Як ти можеш знати це? Адже я сам щойно збагнув, що маю поїхати
туди.
— Як ти ще мало знаєш, Міо! — мовив Юм-Юм.
— А ти? Хіба ти знаєш усе? — спитав я.
— Так, знаю.
Я давно знав, що ти поїдеш у Країну Чужинецьку. І всі про це знають.
— Усі знають?
— Так, — відповів Юм-Юм. — Жалібник знає. Ткаля знає. Табун білих
коней знає. Ціла Пуща знає, про це шепочуть і дерева, і трава, і яблуні за
вікном, геть усі про це знають.
— Невже?
— І кожен пастух на Острові Зелених Лук знає, вони ввечері грають
про це на своїх сопілках. Знає Нонно, і його бабуся, і Їрі та його брати й
сестри. І Колодязь, що шепоче ввечері, знає. Кажу тобі, що знають геть усі.
— А мій тато-король?.. — пошепки спитав я.
— Твій тато-король завжди знав про це, — відповів Юм-Юм.
— І він хоче, щоб я поїхав? — спитав я, і голос у мене затремтів.
— Так, хоче, — відповів Юм-Юм. — Він журиться за тобою, а проте
хоче, щоб ти поїхав.
— Але ж я так боюся! — Я заплакав, бо аж тепер по-справжньому
відчув, як мені страшно. Я схопив Юм-Юма за руку. — Я не зважусь на це. Чого
мій тато-король хоче, щоб поїхав саме я?
— Туди може поїхати тільки хлопець королівської крові, — відповів
Юм-Юм. — Тільки хлопець королівської крові.
— А як я загину? — спитав я, ще міцніше стиснувши його руку.
Юм-Юм нічого не відповів.
— Однаково мій тато-король хоче, щоб я поїхав?
Ткаля перестала ткати, і в кімнаті запала тиша. Жалібник також
замовк. Листя на деревах завмерло, вітер ущух. Стояла глибока тиша.
Юм-Юм кивнув головою і ледь чутно сказав:
— Так, однаково твій тато-король хоче, щоб ти поїхав туди.
Мене охопив розпач.
— Я не зважуся поїхати! Не зважуся!
Юм-Юм мовчав. Просто дивився на мене й нічого не казав. Зате
Жалібник знов заспівав, заспівав таку пісню, що в мене серце мало не лопнуло в
грудях
Птах співає про мою
любу донечку, — сказала ткаля, і з очей у неї знов закапали сльози, що стали на
полотні перлинами.
Я стиснув кулаки і сказав:
— Юм-Юме, я їду в Країну Чужинецьку.
Тієї миті в Пущі зашелестів вітер, а Жалібник розлігся такими
трелями, яких іще не чув жоден ліс на світі.
— Я знав, що так буде, — відповів Юм-Юм.
— Прощавай, Юм-Юме, — сказав я, відчуваючи, що зараз знов заплачу.
— Прощавай, любий Юм-Юме.
Він ласкаво глянув на мене, і очі його стали геть наче в Бенка.
Тоді ледь усміхнувся і сказав:
— Я їду з тобою.
Так, Юм-Юм мій друг, справжній друг. Я страшенно зрадів, що він
зголосився поїхати зі мною. Але не хотів, щоб він важив своїм життям, тому
сказав:
— Ні, Юм-Юме. Не треба тобі їхати туди, куди тепер їду я.
— Я поїду з тобою, — ще раз сказав Юм-Юм. — "Хлопець
королівської крові на білому золотогривому коні разом зі своїм єдиним
другом" — так сказано. І не можна міняти те, що визначено тисячі й тисячі
років тому.
— Тисячі й тисячі років тому, — підтвердила ткаля. — Я пам'ятаю,
як про це шепотів вітер надвечір, коли я садила ці яблуні, а це було дуже
давно. Тисячі й тисячі років тому. Ходи-но, Міо, — звернулася вона до мене, — я
полатаю твого плаща.
Ткаля відрізала шматок
полотна й залатала дірку на плащі, яку я продер, коли їхав лісом. Потім підшила
його блискучою тканиною, що легенько й м'яко огорнула мені плечі.
— Я віддаю свою найкращу тканину тому, хто врятує мою любу доню, —
сказала ткаля. — А ще я дам тобі хлібину, що втишує голод. Їж цей хліб
ощадливо! Бо ти їхатимеш голодними стежками.
Вона дала мені хлібину, і я щиро подякував їй. Тоді обернувся до
Юм-Юма і спитав його:
— Тепер ми готові в дорогу?
— Готові, — відповів Юм-Юм.
Ми вийшли надвір, пішли стежкою поміж яблунями й сіли на коня.
Жалібник розгорнув чорні крила й полетів у напрямку гір.
Тести з одним варіантом відповіді (обери правильний варіант)
1. Кого найбільше боявся Міо?
А) Юм-Юма
Б) Жалібника
В) лицаря Като
Г) тато-короля
2. Куди вирішив поїхати Міо?
А) На Острів Зелених Лук
Б) У Пущу
В) У Країну Чужинецьку
Г) До тато-короля
3. Хто сказав Міо, що всі знають про його подорож?
А) Ткаля
Б) Жалібник
В) Тато-король
Г) Юм-Юм
4. Хто, за словами Юм-Юма, може поїхати в Країну Чужинецьку?
А) Будь-який хоробрий воїн
Б) Лише дорослий
В) Хлопець королівської крові
Г) Пастух
5. Що дала Міо ткаля перед дорогою?
А) Меч
Б) Хлібину
В) Золото
Г) Карту
6. Чому тато-король хоче, щоб Міо поїхав?
А) Щоб він навчився воювати
Б) Так визначено долею
В) Щоб він побачив світ
Г) Бо його покликали пастухи
7. Як відреагував Юм-Юм на рішення Міо?
А) Залишився вдома
Б) Відмовив його їхати
В) Пообіцяв поїхати разом із ним
Г) Покликав інших друзів
8. Куди полетів Жалібник наприкінці уривка?
А) До замку
Б) До моря
В) До гір
Г) До острова
Запитання відкритої форми
1. Чому Міо боявся їхати в Країну Чужинецьку?
2. Як Юм-Юм проявив справжню дружбу?
3. Яку допомогу надала Міо ткаля і що це означає?
4. Які почуття переживає Міо перед дорогою?
Для учнів з ООП, 3 і 4 рівень підтримки.
Так чи ні?
2.Міо хотів поїхати в Країну Чужинецьку.
3. Юм-Юм нічого не знав про подорож Міо.
4.Тато-король не дозволяв Міо їхати.
5.Поїхати міг тільки хлопець королівської крові.
6.Ткаля допомогла Міо і дала йому хліб.
7. Юм-Юм залишився вдома і не поїхав з Міо.
8. Наприкінці Жалібник полетів у бік гір.
